Впровадження засобів соціалізації в процес формування особистості в громадянському суспільстві

        Робота на проблемою “Впровадження засобів соціалізації в процес формування особистості в громадянському суспільстві” завершена.

 Дослідження та практичне мистецьке оволодіння загальнолюдською і національною культурою: формування цілісного світогляду, опанування таких соціальних навичок, як моральне ставлення до людей, терпимість щодо соціальних, національних, етнічних, релігійних, статевих розбіжностей, шанування прав та свобод людини, навичок співробітництва, позитивного розв’язання конфліктів, підтримки загальної безпеки протягом 5 років потребували колосальних зусиль вчителів, батьків та учнів.

 Під час моніторингу на соціальну зрілість з’ясувалося, що значна частина учнів старших класів школи цікавиться життям українського народу, що свідчить про їх громадянську позицію - брати участь у соціальному житті оточуючого їх світу. Але після того, як творча група визначила освітні стратегії соціалізації особистості, розробила показники соціального розвитку учнів різних вікових груп для удосконалення системи психолого-педагогічного супроводу як важливого чинника процесу соціалізації, ми провели порівняльні дослідження, які показали, що частина школярів іноді навіть не вміє аргументувати свою власну соціальну позицію.

Експертна комісія визначила причини цього: не дивлячись на те, що школа приділяє достатню увагу таким правовим темам, як:  права людини, судова влада, парламентське управління державою, система і механізм виборів, глобальне світове співтовариство, міжнародні організації, регіональна і місцева влада, політичні організації, деякі учні не систематично займаються соціальною діяльністю, мало беруть участь у дискусіях, лише в окремих випадках аналізують на заняттях певні події.

Одним з напрямків побудови шкільних виховних систем соціалізації учня став розвиток шкільного учнівського самоврядування, адже в усіх нормативних документах про школу наголошується, що учні всіх освітніх установ мають право на участь в управлінні освітнім закладом, на повагу до своєї людської гідності, на свободу совісті, інформації, на вільне вираження власних думок і переконань.

В самоврядуванні теж роль учнів була вкрай незначна, тому що вони, згідно з моніторингами, не зовсім активно брали участь у правових дебатах у класі, намагалися керуватись думкою вчителя. Не секрет, що життєві ідеали значної частини учнів обмежені дискотекою, популярною вокальною групою і футболом, комп’ютерними іграми. Це навело нас на думку, що причиною того, є недостатньо розвинені комунікативні вміння. І тоді ми «покликали» на допомогу самоврядування, адже головний його сенс полягає в тому, що в його умовах учасники шкільного життя отримують можливість впливати на шкільну політику як через участь у прийнятті рішень, якими керується адміністрація навчального закладу, так і через власну активність в управлінні внутрішньо-шкільними процесами.

Учнівське самоврядування вимагає обов'язкової взаємодії дітей і педагогів. Діти потребують допомоги дорослого, особливо якщо у них є проблеми в міжособистісних взаєминах. Саме педагог, який володіє педагогічним досвідом і психологічними знаннями, може вчасно запобігти конфлікту в колективі, спрямувати дитячу діяльність у потрібне русло, допомогти у вирішенні проблем, бажанні самоствердитися.

Ми дійшли висновку - зміст учнівського самоврядування полягає не в управлінні одних дітей іншими, а в навчанні всіх дітей основам демократичних відносин у суспільстві, навчанні їх управляти собою, своїм життям у колективі. А це і є найважливіші елементи соціалізації.

Тому постала необхідність: надавати вихованцям більше самостійності у висловленні власної думки. Учні мали пройти через  соціально-політичну адаптацію: розвиток навичок спілкування, культури комунікацій, самопізнання, самооцінки, самовизначення; адекватної оцінки світу, політичної ситуації, формування власної позиції тощо.

Задля цього ми замінили слабкі, на нашу думку, установки щодо організації виховання з орієнтиром на активну соціалізацію. Але при визначенні змісту і способів соціального виховання залишалося чимало важко вирішуваних питань.

І одне з них - залучення кожного вчителя до реальної  інноваційної діяльності. Вкрай необхідно було забезпечити активізацію творчої активності педагогічних кадрів, підняти на новий рівень психолого-педагогічну культуру та фахову майстерність педагогів, удосконалити запровадження педагогічних стратегій та інноваційних навчально-виховних технологій для розвитку соціальної компетентності учасників педагогічного процесу, зростання якості освіти та виховання, вдосконалення системи психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості школярів, задоволення освітніх потреб, розвитку самосвідомості, самореалізації кожної дитини у творчому середовищі, збільшення кількості випускників, що обрали професію, яка в найбільшій мірі відповідає їхнім здібностям та потребам суспільства. 

Виявилося, що процес соціалізації та громадянського виховання нероздільні. Після того, як ми проаналізували, що є спільного й відмінного в практиках соціального та громадянського виховання, дійшли до висновку: соціалізація особистості - це формування в дитини здатності приймати відповідальні рішення в різних життєвих ситуаціях, це - взаємовідносини дитини з оточуючим її світом, засновані на співробітництві, партнерстві, коли дитина стає повноправним учасником педагогічного процесу, коли виникають довірчі, невимушені стосунки дітей та дорослих, реалізуються колективні педагогічні форми і прийоми, здійснюється спільна діяльність учнів, вчителів і батьків, народжується атмосфера радості й творчості.

Сьогодні фактор взаємодії, взаємозалежності процесу виховання з соціальним середовищем, в яке занурений школяр, придбав особливу гостроту й актуальність. Проблеми дитини і сім'ї змушують навчальний заклад і вчителів стати реальними захисниками дітей. Здатність бачити і розуміти, спокійна дружелюбність, щирий поважний тон, вміння заражати своєю коректністю володіє великою силою впливу, формує мотиви творення, стверджує життєздатність дитини. Це стає щитом від негативних емоцій і реакцій середовища.

Плануючи нашу роботу, ми керуємося висновками, які зробили після нашого дослідження проблеми соціалізації дітей:

- школа формує уявлення учнів про суспільство, його устрій, традиції, звичаї;

- саме тут дитина пізнає життя, набуває досвіду соціального спілкування;

- соціальне виховання як система включає все те, що формує людину, утворює цілісність різного.

         Завдяки цьому успішно пройшла активізація механізмів соціалізації та адаптації, формування позитивного образу – Я учня, залучення його до системи  діяльності, що стимулює розвиток громадянської активності та зростання рівня життєвої компетентності.

На рівні особистості вчителя відбулося усвідомлення ним пріоритетів освіти, спрямованих на комплексне впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, впровадження інноваційних педагогічних технологій розвитку соціальних компетенцій учнів, зростання прагнення до самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення в систему науково-дослідної роботи, накопичення передового педагогічного досвіду. 

Життя затребувало соціальну педагогіку: педагогіку середовища, педагогіку відносин у соціумі, педагогіку соціальної роботи. Школа виступає центром інтеграції суб'єктів виховання.

Навчальна і позанавчальна діяльність, насичена моделюючими життєвими ситуаціями, набуває в нашій школі різні форми, найбільш успішними з них, як показав наш досвід, є інноваційні проекти.

За час роботи над проблемою ми переконалися, що основа сучасної школи – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Українська модель, закладена в НУШ, сфокусована на соціалізації особистості дитини і в цьому контексті має всі шанси стати унікальною.

Тільки при взаємній відповідності змісту шкільного життя, пов'язаного з тим, як колектив вчителів розуміє мету освіти взагалі, своєї школи  і вибраних організаційних форм можна говорити про усвідомлений підхід до школи як до інституту соціалізації.

         Неузгодженість цих складових може призвести до різноманітних негативно - нормативних наслідків, заперечення нормативної поведінки взагалі, соціальної апатії та ін.

По завершенні п’яти етапів роботи над проблемою ми працюємо на результат, систематизуємо та узагальнюємо науково-методичні напрацювання та розроблені форми та методи втілення їх у життя:

- здійснення моніторингу динаміки змін професійної компетентності педагогів школи;  

- оцінка рівня самореалізації вчителів;

- узагальнення результативності перспективного педагогічного досвіду;

- підведення підсумків роботи педагогічного колективу з проблеми соціалізації учнів;

- підготовка матеріалів для публікації;

- науковий аналіз матеріалів моніторингу;

- підготовка наукових конференцій;

- обмін досвідом з іншими навчальними закладами.