пʼятниця, 27 вересня 2013 р.


Матеріали вчителів школи по впровадженню інформаційно-комунікативних технологій в навчально-виховний процес (розробки уроків та позакласних заходів, презентації...)
http://mezhovash2.klasna.com/uk/site/metodichna-kopilka.html




неділя, 24 березня 2013 р.

ТИЖДЕНЬ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ШКОЛІ


ПЛАН  ПРОВЕДЕННЯ ТИЖНЯ  СВІТОВОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

11-15 лютого 2013 року

П О Н Е Д І Л О К
1. Загальношкільна лінійка – відкриття декади педагогічної майстерності вчителів суспільно-гуманітарного циклу.
В І В Т О Р О К

1. Відкритий урок світової літератури у 7 класі на тему «Джеймс Олдрідж. «Останній дюйм». Своєрідність вирішення проблеми батьків і дітей».
2. Урок - квітковий карнавал «Про що говорять квіти?» (за оповіданням Джеральда Даррела «Балакучі квіти»).  Конкурс читців віршів поетів світу про природу "Там, де панують краса і спокій" (5 клас).
С Е Р Е Д А
1. Брейн – ринг "Книга – твій друг, без неї як без рук" (8 класи)
2. Конкурс «Веселий ярмарок».
Ч Е Т В Е Р
1. Урок - гра "Мандруємо з Гаррі Поттером". (6 клас)

П’ Я Т Н И Ц Я
2. Підбиття підсумків конкурсів та вікторин.
П Р О Т Я Г О М     Т И Ж Н Я
1. В гостях у Країні «Мультлянлії» перегляд мультиплікаційних фільмів. (2-5 класи).
2. Конкурс малюнків: "Казковий дивосвіт" (2-7 класи).
3. Конкурс стіннівок "Це цікаво знати кожному":
5 клас - "Великі казкарі".
6 клас - "Сторінками улюблених творів".
4. Конкурс колажів:
7 клас - "Легендарні літературні герої".
8 клас - "Книга - твій друг, без неї як без рук".

УРОК СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ У 7 КЛАСІ


Урок світової літератури 

Тема уроку: Джеймс Олдрідж. «Останній дюйм». Своєрідність вирішення проблеми батьків і дітей.
Мета уроку: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Джеймса Олдріджа, зі змістом оповідання;
навчити визначати проблему твору, ключові епізоди, формулювати основну думку твору;
розвивати навички текстологічного аналізу твору, виразного читання, зв’язного мовлення, вміння логічно мислити, висловлювати власну думку;
виховувати повагу до старших, прагнення порозумітися з ними.
Обладнання: портрет письменника, виставка його книг, тексти оповідання «Останній дюйм» (у перекладі на вибір учителя).
 ХІД УРОКУ 
...Або все почнеться, або остаточно урветься...
Дж. Олдрідж
На це варто витратити час.
Дж. Олдрідж 
I. Актуалізація опорних знань учнів.
Аналіз домашніх творів-роздумів учнів. (Кращі роботи зачитуємо.)
II. Оголошення теми та мети уроку. (Слайди 1, 2)
III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
1. Слово вчителя. (Слайд 4)
Коли ми говоримо про людські стосунки, нас, безперечно, хвилюють перш за все взаємини між близькими людьми, скажімо, між батьками та дітьми. Проблеми складних людських стосунків, роздуми про суттєві сторони життя людини завжди привертали увагу відомого англійського письменника Джеймса Олдріджа. З одним із його творів – оповіданням «Останній дюйм» – ми познайомимося на наших уроках. 
2. Повідомлення про життєвий та творчий шлях письменника.
(Слайд 5)
Джеймс Олдрідж народився 1918 року в Австралії. Батько Джеймса був журналістом, редактором газети. Тому зовсім не дивно, що син вирішив продовжити його справу. У 1938 році 20-річний Джеймс переїжджає до Англії і вступає до Лондонського університету. Після успішного його закінчення Олдрідж працює в редакції газети.
Він поринув у політичне життя і брав участь навіть у громадянській війні в Іспанії, захоплювався героїзмом її захисників. Під час радянсько-фінської війни перебував у Фінляндії як військовий кореспондент. З початком Другої світової війни Олдрідж був на різних її фронтах: у Греції, Єгипті, Норвегії, Радянському Союзі. Протягом війни письменник тричі приїздив до Москви.
У повоєнні роки він багато подорожував. Особисті враження від побаченого і почутого лягли в основу творів письменника.
Герої творів письменника – люди сильного характеру та нелегкої долі, які не пасують перед труднощами, борються і перемагають.
Творчий доробок Дж. Олдріджа різноманітний за жанрами і темами. Це і лірико-філософські твори – роман «Мисливець» (1950) та чимало оповідань, і широкі епічні полотна – романи «Дипломат» (1949), «Герої пустельних обріїв» (1954), «Не хочу, щоб він помирав» (1957), «Останній вигнанець» (1961), дилогія «Бранець своєї землі» та «Небезпечна гра» (1962-1966), «Гори і зброя» (1974), що відтворюють складні суперечності суспільства, боротьбу різних соціальних сил.
3. Слово вчителя. (Слайд 6)
Оповідання «Останній дюйм» є одним із шедеврів Дж. Олдріджа. У ньому письменник досить своєрідно порушує важливу проблему «батьків і  дітей», ставлення до якої буває різним. Цікаво, що кожне нове покоління по-своєму вирішує це питання. Багато людей вважають, що між батьками й дітьми неминучим є конфлікт, який навіть неможливо вирішити, оскільки сторони ніколи не можуть зрозуміти одна одну. А інші стверджують, що такої проблеми не існує взагалі, адже батьки і діти – це два покоління, що приходять на зміну одне одному. Батьки передають естафету життя дітям і йдуть з ними однією дорогою. Як вирішує цю проблему Дж. Олдрідж, ми зможемо зрозуміти, проаналізувавши оповідання «Останній дюйм». 
4. Бесіда з учнями за змістом оповідання «Сюжет і герої оповідання «Останній дюйм»». (Слайд 7)
- Ким за фахом був герой оповідання? (Льотчиком.)
- Скільки Бену років? (43.)
- Що відомо про його сімю?
- Як звали його сина? (Хлопчика звали Деві.)
- Скільки років йому? (Йому було 10 років.) 
5.  Переказ тексту. (Слайд 8)
Завдання учням
- Розкажіть, що вам відомо про Бена. 
6. Усне словесне малювання.
Завдання учням
- Розкажіть, якими ви уявляєте собі героїв твору.
7. Виразне читання.
Завдання і запитання до учнів
- Зачитайте, що автор говорить про батьків Деві. («Всі великодушні поривання у них у сім’ї завжди закінчувались невдачею, їм обом давно бракувало цього почуття – черствій плаксивій матері і різкому, нервовому батькові».)
- Чи можна сказати, якими вони були?
8. Робота в групах. (Слайди 9,10,11,12)
Завдання до 1-ої  групи експертів
-         Чи розуміє Бен, що він несправедливий до Деві?
-         Чи намагається він змінити їхні стосунки?
-         Що найстрашніше у цій ситуації?
-         У чому виявляється відсутність звички турбуватися про сина?
-         Про що говорять такі цитати з твору:
«Деві у 10 років відчув, що мати ним не цікавиться, а батько – чужа людина.»
     «Бен пожалів, що взяв його з собою».
     «Бен знав, що не вміє розмовляти з хлопцем».
     «Коли Деві про щось запитував у батька, голос у нього ставав похмурим: він заздалегідь був готовий до різкої відповіді».
 Завдання до 1-ої  групи експертів:
-         Чи була небезпечною ця поїздка?
-         Чому Бена дратували запитання сина?
-         Як поводився батько, коли побачив, що хлопчик «мав дуже нещасливий вигляд» під час польоту?
-         Чого Бен навчив сина під час «одного з нападів великодушності»?
-         Яким учнем виявився Деві?
-         Який досвід спілкування з батьком має хлопчик?
9. Творча робота. Психологічне спостереження. (Слайди 13, 14)
- Що можна сказати про стосунки в сімї героїв, виходячи з прочитаного? (У сім’ї усі були байдужими одне до одного, їх взагалі важко було назвати сімєю.)
- У чому причина таких стосунків? (Вони не розуміють одне одного.)
- На вашу думку, чи можна героїв оповідання вважати самотніми? Аргументуйте свою точку зору.
- Як ви думаєте, чим можна пояснити внутрішній стан Бена? А Деві? Спробуйте це зробити.
- Як Бен говорив з Деві? Відповідь підтвердіть цитатами з тексту. Як ви думаєте, чому? («Він знав, що тон у нього різкий, і сам завжди дивувався, чому не вміє розмовляти з сином», «...закричав батько». Бена просто дратував зляканий вид хлопчика. Він не знав, як з ним поводитися.)
10. Самотність героїв твору. Коментар учителя. (Слайд 15)
Герої оповідання дуже самотні. Вони не розуміють одне одного і нічого не роблять, щоб змінити таке становище на краще. І цей стан викликає у них депресію. Самотній Бен, у 43 роки він припинив літати, втратив будь-яку надію знайти пристойну роботу. Від нього пішла дружина. Він залишився віч-на-віч зі своїми проблемами.
Мати Деві, Джоанна, що повернулася додому на Ліннен-стріт у місто Кембридж, штат Массачусетс, хоча й живе так, як вона бажає, навряд чи дуже щаслива. Її абсолютно не цікавить син.
Самотній Деві, якому було найважче, адже він ще дитина. A будь-яка дитина не може почуватися нормально без батьківського піклування, материнської ласки, спокою в домі.
11. Бесіда з елементами текстологічного аналізу. (Слайд 16)
- Чим займався Бен, коли припинив літати? (Він займався підводними зйомками в Червоному морі. Компанія платила йому по тисячі доларів за кожні пятсот метрів фільму про акул і тисячу доларів окремо за зйомку риби-молота. На жаль, ця зйомка була останньою.)
- Що він думав робити далі? (Відвезти сина до дружини, а самому податися до Канади.)
- Чиїми очима ми бачимо підводне царство?
- Що підштовхує Бена до небезпечних підводних зйомок?
- Що ми можемо сказати про Бена як про льотчика, кінооператора, людину?
- Чи можемо ми зробити висновки, що перед нами неординарна особистість?
Чому ж так сталося, що він навчився за життя так багато, але не навчився розуміти власного сина?
         12. Релаксаційна вправа. Заочна подорож у підводне царство. (Слайди 19-40)
         13. Повідомлення учнів – біологів «Акули – хижаки морських глибин». (Слайди 41 – 46)
         Акули – це велике сімейство хрящових риб, яке включає 8 рядів, 20 родин і близько 350 видів.
         Більшість видів відносяться до так званих справжніх хижаків. Небезпечними для людини є близько 50 видів акул, що полюють на велику здобич. Із них найвідоміші велика біла акула завдовжки 12 метрів та риба-молот, названа так тому, що її голова розширена в боки на подобі молота.
         Акула – кішка – належить до сімейства котячих акул, яке налічує дуже багато видів, що водяться в усіх морях і океанах світу. Довжина тіла не перевищує 1 метр. Живе у прибережних водах біля дна і рідко опускається на глибину більше 400 метрів. Харчується вона дрібною рибою.
            14. Робота з текстом. (Слайд 47)
         Запитання та завдання для учнів:
- Самотність – синонім свободи. Чому?
- Що підштовхує Бена до небезпечних підводних зйомок?
- Яку помилку зробив Бен під час зйомок акул?
- Що в описі акул говорить про ставлення до них оповідача?
- У розповіді відсутня детальна розповідь про те, як  Бен урятувався від акул. Яке враження це справляє на тебе?
- Яке порівняння вказує на виснаженість Бена?
         15. Бесіда з елементами текстологічного аналізу. (Слайди 48, 49)
Запитання для учнів:
- Що трапилося з Беном під час останньої поїздки? (На нього напали акули, він був тяжко поранений.)
- Що керувало вчинками Деві, коли він побачив свого батька закривавленим? (У Деві виникло бажання допомогти батькові, врятувати його.)
- А як поводив себе Бен? (Він теж хотів допомогти хлопчикові, адже розумів усю складність ситуації.)
- Що змінилося в їхніх стосунках? (Спільне нещастя зробило їж ближчими один до одного.)
- Як про це говорить автор? (Бен перестав кричати на сина. А Деві поступово перестав боятися батька. «Хлопець не хотів, щоб батько помер».)
- Чи вдалося врятуватися Бенові й Деві? (Так, вони врятувалися, а єгипетські лікарі зробили диво, поставивши Бена на ноги.)
16. Проблемні запитання. (Слайд 50)
- Як ви думаєте, невже можна жити з сином і «не розгледіти його обличчя»? Що не розгледіли батьки в своєму хлопчикові? (Його доброти, самотності. Того, що хлопчик просто боявся батьків, відчував себе не потрібним їм. Усе це сталося тому, що дорослі просто жили своїм життям.)
- Бен у критичній ситуації вперше вибачився перед сином за те, що, можливо, буде гримати на нього. Як це характеризує батька? (Він поводився із сином, як з рівним, і це було новим у їхніх стосунках.)
- Чи є майбутнє у стосунках батька й сина? Аргументуйте свою відповідь.
17.  Робота з епіграфом.
Запитання до учнів
- Як ви розумієте слова другого епіграфа?
- Що має на увазі автор?
Автор пише у кінці твору: «Усе склалося якнайкраще, але багато залежало від зустрічі з хлопцем: тут або все почнеться, або остаточно урветься, і, можливо, назавжди». На вашу думку, якою буде зустріч героїв?
IV. Закріплення вивченого матеріалу
Підсумкова бесіда. (Слайд 51)
- Як на вашу думку, чи зробили герої висновки з усього, що сталося?
- Які уроки вони отримали?
- Чи можна сподіватися на те, що стосунки Бена і Деві тепер будуть нормальними?
- Від кого більше залежить, як складуться стосунки між батьком і сином?
- Чи згодні ви з думкою про те, що найстрашніше у стосунках між людьми – це байдужість, холодність, стіна непорозуміння, незнання одне одного?
V. Домашнє завдання. (Слайд 52)
Дібрати цитати до образу Деві, які свідчать про його змужніння.
Подумайте, до яких способів слід вдаватися батькам і дітям, щоб краще зрозуміти один одного.

УРОК - КВІТКОВИЙ КАРНАВАЛ


Тема уроку: Урок – квітковий карнавал «Про що говорять квіти?» (за оповіданням Джеральда Даррела «Балакучі квіти»)
Мета уроку: ознайомити учнів із творчістю англійського письменника Джеральда Даррела;
вчити аналізувати прозовий твір, робити висновки;
розвивати творчі здібності школярів;
виховувати любов до природи, вміння спостерігати за нею, милосердя до людей.
Обладнання: портрет письменника; виставка його книг; музика П.І.Чайковського «Вальс квітів» із балету «Лускунчик», слайдові презентація «Весняні квіти», оформлена дошка надписом кольоровими буквами «КВІТКОВИЙ КАРНАВАЛ» і хаотично прикріпленими  фотографіями різних квітів, кольорові трояндочки.
Краса знаходиться в очах того, хто дивиться.
Англійське прислів'я
 ХІД УРОКУ
І. Сприйняття і засвоєння теми, мети та завдань уроку.
ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
Інструкція для вчителя
Цей незвичний урок – квітковий карнавал насправді має стати чудовим святом для учнів і вчителя. Урок містить багатющий цікавий матеріал. Щоб провести його на потрібному рівні необхідно заздалегідь запропонувати учням підготувати цікаві легенди і вивчити вірш про улюблену квітку, намалювати малюнок.
Для створення відповідного настрою можна прикрасити класну кімнату квітами та зеленню.
(Звучить «Вальс квітів» із балету П.І.Чайковського «Лускунчик»).
          1. Введення в тему.
Учитель: Не помилюся, коли скажу, що квіти – найвишуканіший, найчарівніший, найдивовижніший витвір природи. 
Всю жизнь цветы не оставляют нас.
Прелестные наследники природи –
Они заходят к нам в рассветный час,
В закатный час заботливо заходят.
Они нам продлевают радость встреч.
Откладывают время расставанья,
Мы души й сердца должны беречь
От хищных рук, от зла, от прозябанья.
Любая мысль возвышенной мечты
Тогда лишь перельется в ликованье,
Когда пред нею склонятся цветыі,
Посредники живого пониманья.
(С.Красиков)
Пишні троянди, елегантні гладіолуси, граціозні лілії, скромні ромашки й волошки – всі вони є уособленням краси, щастя. Сприймати їхню красу, вирощувати їх здатні лише люди з доброю, відкритою душею. Недарма давні греки говорили: «Той, хто тримає в руках квітку, зла не принесе».
Сподіваюся, що всі ви любите квіти, тому наш урок називається досить незвично: «Про що говорять квіти». Ви здивовані? Так, квіти – живі істоти, вони теж вміють говорити. Просто треба вміти почути їхні історії. А для цього ми повинні широко розплющити очі й з добром у серці та думках подивитися на світ. І тоді обов’язково побачимо диво. Бо як говориться в англійському прислів’ї, що ми взяли епіграфом до нашого уроку: «Краса знаходиться в очах того, хто дивиться».
Найперше, я кожному х вас подарую гарну квіточку Троянду, щоб із самого початку нашого уроку кругом були квіти. А потім кожен з вас подарує свою квіточку тому однокласнику, який вас «заворожить» своїм виступом і в кінці уроку ми, таким чином, визначимо переможця конкурсу «Найкращий декламатор напам’ять вірша про квіти».
Відкрити дива світу нам допоможе людина, що все життя обожнювала природу, вивчала її, розуміла, захищала. Це англійський письменник, зоолог, мандрівник Джеральд Даррел. Сьогодні він наш гість.
(Входить учень, що грає роль письменника).
        2. Ознайомлення з життєвим і творчим шляхом Джеральда Даррела.
Дж. Даррел: Я, Джеральд Малком Даррел, народився у 1925 році в індійському місті Джамшедпурі. Мій батько, інженер за фахом, будував там мости. У мене було двоє братів, Ларрі та Леслі, а також сестра Марго. Все було б непогано, якби не наші дитячі хвороби, що спричиняв вологий клімат.
У 1933 році ми пережили велике горе – помер батько і матуся вирішила переїхати до Греції. Ми оселилися на острові Корфу. О, це дивовижне місце з чудовим м'яким кліматом і прекрасною природою! Я «захворів» цією красою і навіки полюбив усе живе. Саме тому після закінчення коледжу в Англії влаштувався науковим співробітником до Лондонського зоопарку. Мені не просто подобалися тварини, я їх любив так само, як люблять людей.
У 1947 році почався новий етап у моєму житті – мені пощастило організувати першу експедицію до Камеруна, під час якої мав чудову нагоду вивчати тваринний світ тропічної Африки, побут та звички корінного населення. Це було так незвично й цікаво, що мені захотілося розповісти про все побачене. Тож за прикладом свого старшого брата Лоренса Джорджа, який на той час був уже відомим романістом, я вирішив спробувати писати. Перша книжечка, яка називалася «Переповнений ковчег», мала успіх.
А потім було багато подорожей до Африки, Південної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Про все побачене я розповів у книгах «Гончі Бафута», «Під завісою п'яного лісу», «Земля шелестів», «Зоопарк у моїй валізі», «Шлях кенгурятника», «Мої зустрічі з тваринами». Знаєте, я завжди хотів змусити читачів по-новому подивитися на світ, на істот, що його населяють, навчити людей любити природу. Мене все життя обурює жорстокість людей, їхня безглуздість та небажання поступитись чим-не-будь заради живого.
У 1958 році на острові Джерсі я заснував власний зоосад з метою врятувати деякі вимираючі види тварин. На щастя, це нам вдалося.

 Учитель: Містере Даррел, яка з ваших книг Вам найбільше дорога?
 Даррел: Я дуже люблю-книгу «Моя сім’я та інші звірі». Вона про мою родину, про моє дитинство, про флору і фауну острова Корфу. Цю книгу я з вдячністю присвятив моїй любій матусі, що «як натхненний, ніжний та чуйний Ной, вправно вела свій корабель бурхливим життєвим морем, в постійній готовності взяти на себе всю відповідальність за будь-які негаразди на кораблі».
 Учитель: Дякую, містере Даррел. Любі діти, нагадую, що ця книга складається з трьох частин, кожна з яких закінчується своєрідним епілогом. Починається повість вступом під назвою «Слово на свій захист», в якому автор викладає короткий зміст оповіді та висловлює подяку людям, що були поруч. Епіграфом до твору взяті рядки з казки відомого англійського письменника Л. Керролла «Аліса в Задзеркаллі»: «А іноді перед сніданком цілих шість разів я встигала повірити в неможливе». Тож спробуємо повірити в неможливе й ми. А допоможе нам в цьому оповідання «Балакучі квіти» з цієї повісті.
3. Робота з текстом оповідання.
Запитання до учнів
1) Від чийого імені ведеться оповідь?
2) Якою була реакція хлопчика на звістку про нового вчителя?
3) Знайдіть опис зовнішності пана Кралевського.
4) Яку важливу думку про стосунки вчителя й учня висловив пан Кралевський?
5) Згадайте, завдяки чому змінилося ставлення Джеральда до вчителя?
6) Коли й де стосунки між ними досягли «найвищої гармонії»?
7) Яке враження на хлопця справила пані Кралевська? Знайдіть її портрет.
8) Що було найголовнішим у її вдачі?
9) Згадайте, чим займалася стара пані.
10) Що цікавого розповіла вона про квіти?
11) В чому полягала «екстравагантність» міркувань пані Кралевської?
12) Чого навчає нас це оповідання? (Оповідь ведеться від першої особи, і всі події ми бачимо очима Даррела-хлопчика. У нього часто змінювалися вчителі, бо ніхто не підтримував його любові до тварин, особливо до птахів. Звістка про нового вчителя, пана Кралевського, була для хлопця неприємною, тож ішов він на перший урок «у надзвичайно гнітючому настрої».
Дивним було помешкання пана Кралевського, та й сам він був схожим «на гнома, вбраного у старий, проте елегантний костюм». Цей вчитель був не схожим на всіх інших, бо вбачав дружбу основою стосунків зі своїм учнем.
Уроки були нудними, переважало рутинне зазубрювання, а не розуміння. Але вчителя й учня зближувала любов до птахів. Саме на пташиному базарі вони відчували найбільшу гармонію та взаєморозуміння.
У пана Кралевського була мати – старенька жінка, прикута хворобою до ліжка. Вона кохалася у квітах, тому її кімната була схожа на чарівне царство цих чудових творінь природи. Саме це вразило маленького Джеральда, коли він познайомився з пані Кралевською. А ще ця тендітна жінка була схожа на казкову королеву з розкішним довгим пломенистим волоссям. Жінка знала про квіти все: як за ними доглядати, що вони люблять. Для неї вони були живими істотами зі своєю індивідуальністю та вдачею. Для старої пані було прикро, що замолоду люди не помічають цього. Може тому, що їх ніхто не вчить спостережливості? Найбільш екстравагантною була думка пані Кралевської про те, що квіти розмовляють, але почути їх можна за умови, що «твоє серце не зачерствіє».
Це дуже повчальне оповідання. З нього не тільки дізнаєшся багато цікавого про особливості деяких квітів та рецепти догляду за ними. Воно вчить бути спостережливим, добрим, любити природу, бачити красу й розуміти її.) 
4. Бесіда.
- Любі діти, а чи пам’ятаєте ви, про які квіти говорила пані Кралевська?
(Троянди, айстри, хризантеми, пахучий горошок, бегонія.)
         - Ці квіти присутні на нашому сьогоднішньому балі. Пані Кралевська говорила, що «квіти дуже велемовні». Тож послухаймо, про що вони говорять. 
Легенда про появу квітів на Землі. Давним-давно, коли Земля мала тільки сіре та зелене вбрання, веселка піднялася дуже близько до Сонця і почала танути. Її кольорові краплі пролилися вниз – так з’явилися на Землі квіти, кущі. І скільки вміщалося барвистих відтінків веселки, стільки втілилося їх у забарвленні рослин. Ось так з’явилися на нашій Землі рослини. 
         5. Виступи учнів про квіти (учні розповідають легенди про квіти, розповідають вірш, демонструють малюнок і розміщують його на дошці, де розміщено надпис кольоровими буквами «КВІТКОВИЙ КАРНАВАЛ» і хаотично прикріплені фото різних квітів). 
Троянда: Говорять, що троянда дуже вродлива й вишукана. Люди називають її царицею квітів. Вона прийшла до вас із Персії. Потім потрапила до Індії, де бог Брахма віддав їй перевагу над всіма іншими квітами. За легендою, найвродливіша жінка світу Лакшмі, народилася з її пуп’янка, який складався із 108 великих та 1008 маленьких пелюстків. Шанували троянду й у Давній Греції, там її присвятили богині краси Афродиті. За легендою, пелюстки троянди почервоніли саме від її крові, коли вона вкололася, шукаючи Адоніса. У греків троянда була символом кохання, слави і ознакою печалі.
Древні римляни вірили, що троянди наповнюють серце мужністю, тому воїнам замість шоломів одягали трояндові вінки. Цікаво, що у Римі вона була ще й символом мовчання, таїни. Коли комусь звірялися у чомусь таємному, вгорі підвішували троянду і при цьому промовляли: «Я сказав тобі під трояндою»..
У слов’ян троянда була символом кохання, милосердя, перемоги.
Троянду дуже полюбляють поети. О. Хайям, Сааді, Нізамі, А. де Сент-Езюпері, Т. Гот’є, І. Мятлєв оспівували її або згадували у своїх творах. Талановитий балетмейстер М.Фокін поставив на музику Вебера хореграфічну поему «Видіння троянди». До того ж люди здавна знали і про її цілющі властивості (вірш Омара Хайяма) 
Когда под утренней росой дрожит тюльпан
Й низко, до земли, фиалка клонит стан,
Любуюсь розой я: как тихо подбирает
Бутон свою полу; дремотой сладкой пьян! 
 Айстра: Айстра, в перекладі з грецького означає «зірка». Кажуть, що її сріблясто-бузкові, пелюстки схожі як зорі. Я знаю, що людей завжди вабили ці нічні гості, тож їм було приємно мати у своєму саду щось схоже на дивовижні квіти неба. А ще цю квітку називають останньою посмішкою осені, символом чистого, ніжного кохання, суму, втрачених надій, «осені пізньої сльозами багряними». Я вдячна поетам, що оспівали айстру у своїх поезіях.
(Учні читають вірш О. Олеся «Айстри» або В. Сосюри «Айстри задумані, квіти останні...»)
Айстри
Рожеві айстри у моїм саду,
Милують зір, своїм яскравим цвітом.
Хоч аромат п’янкий, як тільки підійду,
Та все ж нагадують, що час прощатись з літом.
А час іде, кудись спішить, летить,
Немовби це, усе уже востаннє.
А ніжна айстра з вітром гомонить,
Про скоре-скоре, з літечком прощання.
Колише сонце в променях квітки,
Цілує і голубить ніжно-ніжно.
А на світанку, сохлі пелюстки,
В росі ранковій напуваються поспішно.
Скінчилось літо, а вони стоять,
Немов мереживо, рожево-голубіють.
Ще трішки-трішки, ще хвилинок п’ять,
Та вже в повітрі нотки осені рябіють.
                                                            Антоніна Чернишенко
  
Хризантема: Батьківщина хризантеми – Японія. Японською мовою її називають «кіку», що означає «сонце». Японці обожнюють цю квітку. Вони обрали її символом нації, прикрасили нею державний герб, називають провісницею осені. Навіть найвищий орден Японії – це Орден хризантеми. Походження Країни висхідного сонця, за легендою, пов’язане саме з хризантемою. Говорять, що в прадавні часи у Китаї правив жорстокий імператор. Йому стало відомо, що на сусідньому острові росте рослина Хризантема, із соку якої можна приготувати еліксир життя. Та зірвати цю рослину могла тільки людина з чистим серцем і добрими намірами. Оскільки сам імператор та його придворні були дуже грішні, то на острів вони послали 300 юнаків та дівчат. Але ті не схотіли повернутися до тирана й заснували на острові нову державу – Японію.
Люблять її і в Китаї, де вона вважається символом вірності. Її іменем називається дев’ятий місяць року, а на дев’ятий його день китайці святкують свято хризантем.
У 1676 році хризантема потрапила до Європи, і першою країною, де її почали вирощувати, була Англія. У Європі її називають «золотою квіткою» і вважають символом цнотливості, чистоти, невинності. А в країнах Сходу вона є ще й символом смутку.
(Звучить романс «Отцвели уж давно хризантемы в саду...»)
Хризантеми
Хризантеми нас цвітом чарують.
Пізня осінь прийшла до вікна.
В холоди квіти радість дарують.
Десь дівається думка сумна.
Промінь сонця фарбує довкілля,
В небі синьому хмарки пливуть.
Почорніло й померзло все зілля...
Хризантеми ж, мов зорі цвітуть.
Не страшні хризантемам погрози,
Сива паморозь, вітру дуття.
Не прийшли ще скрипучі морози,
Що у квіт забирають життя.
Надія Красоткіна
  Пахучий горошок: Квіти схожі на маленькі човники чи на яскравих метеликів. Приплив пахучий горошок до вас з далекої Індії. Вчені бачили його зображення навіть на стінах Древньої Трої.
У сиву давнину українці, німці, поляки з квітів пахучого горошку сплітали вінки, що були символом родючості. Під час святкування обжинок горохові вінки прикрашали голови тільки заміжніх жінок. В українській весільній пісні він був провісником народження дитини, а у поляків – відмовою при сватанні. Говорили, що у давніх слов'ян ці квіточки були ще й символом бога грому та блискавок – Перуна. Тому, мабуть, завдяки наслідуванню громовиці у них виникли дивні музичні інструменти – ідеафони (глиняні торохтійки), в яких використовувався сухий горох. 
Горошок пахучий
Дрібно, дрібно пахне,
В літній синій вечір
Килимом послався.
І. Царинний
 Півонія. Півонія – одна з найдивовижніших квіток наших садів. Наукову назву «реоесіа», за деякими свідченнями, вона одержала від фракійської місцевості Пеонії, де один з її різновидів ріс у дикому стані. Але добути її було нелегко. Квітку пильно оберігав строкатий дятел, викльовуючи очі кожному, хто намагався її зірвати». А тому про квіти півонії ходили тільки вночі, коли дятел спав.
Вже в грецькому переказі про неї іде мова: 
Зціляв Пеон чудесно на горі Олімп Плутона.
І за легендою – це зцілення у Ескулапа – лікаря
Багато заздрощів і суму викликає.
І він накаже мене таємно умертвити,
Плутон же вдячний встигне
В чарівну квітку перетворити. 
У давнину ця чудодійна рослина «захищала» людей від злих духів. Та ніде в світі вона не користувалася і не користуються такою повагою і любов’ю, як у Піднебесній Імперії Китаї. Тут її культивують вже понад 1500 років. Це  заняття вважається благочестивим, богоугодним.
В китайців, півонія – символ палкого кохання, захоплення. Про неї складено багато легенд (слайди). 
Легенда
Жив колись в одному із міст Піднебесної Імперії молодий вчений, котрий присвятив своє життя вивченню культури півонії.
Живучи самотньо, лише серед книг та квітів, він дуже зрадів, коли на порозі з’явилася дівчина і попросила роботу.
Дівчина виявилася не тільки хорошою робітницею, але й доброю приятелькою.
Вона була прекрасно вихованою, знала придворний етикет, мала науковий рівень, писала поезії, займалася живописом…
І молодий вчений закохався в  неї. Бажаючи одружитися з дівчиною, він запросив до своєї господи жерця, повідомивши свою помічницю про намір. Але дівчина несподівано зникла.
Марно він кликав її, вона не відгукувалась. Схвильований, засмучений, він кинувся на пошуки. І ось у темній галереї вона ковзнула повз нього, але він нарешті наздогнав її.
-   Я вам не відповіла, коли ви кликали мене, тому, що я – дух півонії. Ваша любов підтримувала мене, надавала мені людської подоби, і це було радістю служити вам. А тепер, коли прийде жрець, він засудить нашу любов, тому я мушу стати квіткою. Прощавайте.
Проходили роки, але вчений ще милувався півонію, вдихаючи її аромат. 
В саду розквітли півонії
В саду розквітли півонії -
Пахощі ніжні весни...
Краса – у розкішнім полоні,
Душа – у полоні краси...
Усі відтінки рожевого
Ваблять захоплений зір...
Казковими королевами
Прозвалися од тих пір!
А казка – то царство гномів;
У небі – птах золотий...
Царівни морської – корона...
Дитинства мого – світи...
Повитий молочним туманом
Берег тієї ріки,
Де тихий, прозорий ранок...
І пам'яті білі піски!
Життя – то химерні картини;
Притаєна радість і сум...
Вибої, горбки і рівнини;
Злети й падіння глум...
Яскраві весняні сюжети -
У хвилях зелених трав...
Надії – пташиним летом -
У серце Господь поклав! 
 Підсніжник. Російська легенда стверджує, що одного разу стара Зима зі своїми супутниками Морозом і Вітром вирішила не пускати на землю Весну. Але сміливий Пролісок випростався, розправив пелюстки і попросив захисту у Сонця. Сонце помітило Пролісок, зігріло землю і відкрило дорогу Весні.
А ще одна легенда розповідає, що плакала Снігуронька, проводжала матінку Зиму. Йшла сумна, за нею стали всі тужити. Там, де йшла і плакала, торкаючи лози, виросли підсніжники – снігуроньки сльози. 
Землю промінь зігріва,
Тане сніг, струмок співа,
І краси чудові діти,
Зір наш ваблять дивні квіти.
Ось, підсніжники, дивись,
Поміж снігу розбрелись.
Вже їм холод не страшний,
Ні хуга, ні вітровій.
Їх уже не налякати -
Вже спішить весна крилата! 
 Пролісок. За українською легендою, синьооку дівчину Катерину татари везли на чужину, і там, де сльози красуні падали на землю, виросли квіти Проліски, такі ж сині, як її очі. 
Ще земля в зимових шатах білих,
Та з-під снігу, майже непомітний,
Виглянув зненацька, серцю милий,
Соромливий пролісок блакитний. 
Крокус (шафран). Недарма ці квіти називають "дітьми веселки": за однією з легенд, вони з’явилися на світ в той день, коли в небі після холодного весняного дощу зустрілися сонце і веселка, що наповнили пелюстки крокусів силою і забарвили їх в яскраві кольори.
Згідно з іншою версією, Крокус був закоханий в німфу і вони ніколи не розлучалися. Коли богам набридло спостерігати за ними, вони перетворили німфу в кущ, а юнака – в прекрасну рослину, яка згодом стало називатися шафраном.
Визирнули крокуси із землі чарівні:
Білі, жовті, сині й голубенькі дивні.
Ще земля холодна, не росте нічого,
Бо тепла так мало, тепла чарівного.
А для квітів простір, тепла вистачає,
Їх весняний вітер ніжно зігріває.
Гойдає легенько, пісеньку шепоче,
Від дощів холодних захистити хоче.
Крокуси радіють і цвітуть завзято
То ж навколо квітів і життя, як свято.
Десь бджола взялася і жучок з’явився
Та нектаром свіжим з квітки причастився.
Крокуси з’явились, то ж весна у силі.
Ці найперші квіти дуже серцю милі. 
Примула (первоцвіт). Одна легенда про походження примули розповідає. На одному з прекрасних лугів жила білява принцеса - ельф, яка закохалася в гарного хлопця, а він її чомусь не помічав. У відчаї принцеса попросила чарівницю, щоб вона допомогла їй зробити так, щоб молодий хлопець відповів їй взаємністю. І чарівниця перетворила принцесу в примулу - квітку, яка першою розпускається навесні, і пройти повз неї абсолютно неможливо.
Стародавні слов’яни вважали, що лісова примула – це ключі, якими природа відкриває навесні дорогу всьому зеленому царству. 
Ці першоцвіти радіють весні,
Це ж бо наяву, а не у вісні.
В кольори веселки вбралися,
Зимового сну ж бо позбулися.
Примули – ці першоцвіти,
Найбарвистіші весняні квіти.
Та це садові такі різнобарвні,
А дикі лише у жовте вбрані.
Бо жовтий колір від сонця,
Що світить у наше віконце.
І не лише світить, а й гріє,
Про літо народжує у нас мрії.
Не тільки ось ці першоцвіти,
Вже й інші розквітають квіти.
Ось і нарциси вже оживають,
Тюльпани з землі вилізають.
А згодом трава з землі проросте,
В природі завжди чудове – просте.
А найгарніше в природі – це квіти,
З них все починає по новому жити. 
 Нарцис.  Прекрасний юнак відклонив любов німфи Ехо. За це він був покараний: побачивши у воді власне відображення, закохався в нього. Охоплений невгамовною закоханістю до себе, він помер, а на згадку про нього залишилася гарна, запашна квітка, віночок якого так і хилиться донизу, як би бажаючи ще раз помилуватися собою в воді.
Жовтяві чи білі - всі сяють
Чарують очі людські
Промінчики сонця вплітають
У коси тендітні свої.
Мріють, виблискують, грають
Із сонечком пісню свою
Ніжно й привітно вітають
Собою чарівну весну!
У зелені з вітром танцюють
Із небом мелодії ллють
Сміх та радість віщують
Нарцисами квіти ці звуть. 
 Тюльпан. Довгий час існувало повір'я про те, що бутон жовтого тюльпана містить в собі сильну енергію і той, хто зможе відкрити його стане щасливим. Однак, не було такої людини, яка б виявилася здатною відкрити цей ніжний бутон, що тримався на тонкій зеленій ніжці і обдувався вітрами гірського схилу.
Але одного разу на цей схил прийшла погуляти мати з маленьким сином. Хлопчик вперше побачив красиву квітку і побіг до неї, бажаючи розгледіти дивовижну і прекрасну рослину ближче. Коли хлопчик підійшов до тюльпану, його обличчя осяяла посмішка, а по схилу рознеслася луна, яка повторювала дзвінкий дитячий сміх. Тюльпан розкрився назустріч щирій посмішці, дитячий сміх зробив те, чого не могла зробити ніяка земна сила. 

Тюльпан із запахом ванілі
Розцвів край хати у дворі.
Його пелюстки сніжно-білі
Сміються на зеленім тлі.
Дощ залишив краплини-сльози
На його ніжному лиці.
Нема в житті його ще прози:
Не в’яне він в чужій руці.
Він ще живий… Усе ще цілі
Стебло і рученьки-листки.
Тюльпан із запахом ванілі
Ховає на ніч пелюстки.
І зовсім він не загордився –
Не хоче буть на огляд всім.
Таким на світ він народився,
Так і помре у цій красі.
Отак зів’яв… Та не змарніли
Про нього згадки, вірші, сни.
Тюльпан із запахом ванілі
Був скромним вісником весни. 
 Гіацинт. Одного разу біля берегів Голландії затонув в шторм генуезький корабель. Уламки його прибило до берега. А через кілька тижнів діти, що гралися на піщаній мілині, помітили майже біля самого краю прибою небачену ніколи квітку: листя її було схоже на листя тюльпана, а стебло було суцільно усіяне безліччю красивих квіточок, схожих на маленькі лілії. Квіти незвично пахли, і ніхто не міг пояснити, звідки тут з'явилося таке дивовижне чудо. 
Я выйду в сад навстречу утру
И буду ждать приход весны .
Она нечаянно ворвётся ,
Вся в изумрудах и шелках ,
Лучами праздничного солнца
На лицах , в небе и в стихах .
А в глубине дорожек сада ,
Вдруг гиацинты расцветут .
Лиловым , розовым и белым
Газон атласный разошьют .
Листочки копья вверх поднимут :
Парадный караул готов !
И гиацинты менуэтом
Откроют вешний бал цветов ! 
 Конвалія. Існує чимало легенд про походження конвалії.
 Українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Давньоруська легенда пов'язує появу конвалії з морською царівною Волховою. Сльози царівни зажуреною тим, що юнак Садко віддав своє серце земній дівчині Любаві, падали на землю, проросли прекрасною і ніжною квіткою - символом чистоти, любові і смутку. 
П’янкі конвалії розквітли,
Голівки підняли несміло,
Тьмяніли в місячному світлі
У звабу ночі біло-біло.
Враз місяць промінцем для втіхи
До ніжних пелюсток торкнувся,
І полилися зойки тихі,
Аж ліс відлунням захлинувся.
Мов додзвонитись намагались
До сяйва місяця ясного,
Весняним дійством колихались
В обіймах трепету нічного.
Ліс танув в мареві світанку,
Чарівним звукам дивувався,
А дзвін конвалій наостанку
В світ ночі сріблом розливався. 
 Бегонія.
Вже плине ніч у зоряній сорочці,
Мороз надворі відблиски кує.
А в мене, у кімнаті, у куточку
Бегонія так зоряно цвіте.
Ці квіти ніжні, наче шовк рожевий,
Небоязко з холодного вікна
Все визирають. Наче королеви,
Яким ця ніч у дар з небес дана.
Хитаються у такт нічному світу
У посмішці і величі, й краси.
Їм вітер з неба шле легкі привіти
З яскравої далекої зорі.
Пройдуть роки. І, як завжди, кохані
Чекатимуть ранкової зорі,
І ніч прийде в зоряному савані,
Й бегонія цвістиме на вікні. 
Учитель: Хочу сказати, що всі квіти мають певну символіку. Зі Сходу до нас прийшов словник квітів, що містив всі необхідні відомості для з'ясування стосунків. Так, число дзвіночків означало час побачення, кількість бутонів гіацинтів вказувала день зустрічі. Ромашки символізували славу, волошки – довіру, конвалії і бузок – оновлення, лілії – чистоту, гвоздика – пристрасть. Жовта троянда запитувала: «Чи щире твоє кохання?» А червона зізнавалася в палких почуттях. Гілка олеандра означала: «Я зачарований тобою!» 
Мова квітів
Що скаже свіжих квітів жмуток?
Про що їх мова непроста?
Верба – одвертість, айстра – смуток,
Лілея, біла – чистота.
Конвалія – любов таємна,
Мак – юний цвіт, що не згаса.
Лавр – завжди успіх, слава певна,
А мальва – холодність, краса.
Дзвіночок польовий – то вдячність,
Троянда – то любов свята.
Нарцис – то горда необачність,
Волошка – ніжність, простота.
Саранка-лілія – сміливість.
Півонія – життя багато літ,
Фіалочка – сором'язливість,
Любов минуща – первоцвіт.
Ми любим квіти дарувати,
Й коли настане слушний час –
Все те, що хочемо сказати,
Букетик висловить за нас.
Д. Білоус

 Учитель: Також квіти є місячними талісманами:
Квіткові талісмани
Січень – гвоздика.
Лютий – фіалка.
Березень – нарцис.
Квітень – горошок пахучий.
Травень – лілія.
Червень – троянда.
Липень – козолист.
Серпень – гладіолус.
Вересень – айстра.
Жовтень – календула.
Листопад – хризантема.
Грудень – нарцис. 
ІІІ. Систематизація та закріплення вивченого матеріалу.
Учитель: Для закріплення і перевірки знань я пропоную вам розгадати загадки:
В капелюшок пишний вбрався
І морозу не злякався,
Невеличкий цей сміливець,
Золотавий…
(Чорнобривець)
 Я гордо голову тримаю
І перед вітром не схиляю.
Я жовтий, білий, полум’яний
І, наче яблуко, рум’яний.
В саду я квітну на весні.
Скажи, яке ім’я мені?
(Тюльпан)
Це королева квітника,
Гарна і красива.
На стеблах має колючки,
В них захист її й сила.
(Троянда)
Як ракета, що злітає,
В небо весь час заглядає.
Трохи схожий він на колос,
Гордий, стрункий
(Гладіолус)
Хто з вас, дітки, нас не знає?
Ми у лісі проживаємо,
Дзвоном сонце зустрічаємо,
Маєм гарні сині очки,
Називаємось…
(Дзвіночки)
Стоїть півень на току
У червонім ковпаку.
(Мак)
Квітка гарненька,
На сонечко схожа,
Пелюстки біленькі,
А середина жовтенька.
(Ромашка)
Дзвоники-перлинки на ніжці тонкій,
Такі запашні і тендітні такі,
В широкому листі, немов гіллі,
Ховають від сонця голівки малі.
(Конвалія) 

Учениця:
Плекаймо квіти доброти
Коли розчарування й біль
Підступно жалять твою душу,
Ти кущ добра саджай у ній –
Він проросте могутньо й дужо.
Від зла людського збереже
Тобою посаджена рослина,
Листочком ніжно обів’є,
Огорне ласкою стеблина.
Болить серденько самотою,
Не знаєш – чи живе любов?
Звернися до троянд червоних.
І зцілять, і зігріють кров.
Неправди мур, фальшиві ноти
Добра зруйнує корінець,
Він пустить паростки турботи
З них щастя зв’яжеться вінець.
Якщо ти втратив вже надію
І сподіванням твоїм край, - 
То квіти ці – добра і миру – 
Ти поливай, ти поливай… 
Учитель: Дякую, любі діти, за цікаві історії. Ви чудово оздобили нашу квіткову клумбу. 

А чи знаєте ви, що слово «букет» увійшло в побут у XVII ст.? Хоча перші букети складали, як це не дивно, з прянощів: кропу, селери, петрушки, кмину. І лише згодом люди почали робити букети з квітів. Скласти букетик непросто, це ціле мистецтво, яким здавна славилися країни Сходу, особливо Японія. А в Європі правила складання букетів запровадили вишукані французи.
До речі, квіти можуть слугувати чудовим годинником і барометром погоди. Чи знаєте ви, що відомий ботанік XVIII ст. Карл Лінней, який багато часу присвятив вивченню квітів, створив у шведському місті Успалі квітковий годинник? Величезну клумбу розбили на 12 секторів, і в кожному висадили ті рослини, що розкривалися саме в цей час доби.
Запам'ятайте, що о п'ятій ранку розкривають свої пелюстки кульбаби, маки, шипшина. О восьмій – біле латаття, о дев’ятій – нагідки та чорнобривці. О десятій – мати-й-мачуха. Біле латаття сховається під воду о п'ятій вечора. А після заходу сонця розквітне нічна фіалка;
Квіти мальви закриваються і никнуть перед дощем. А папороть перед посухою буде скручувати листочки, захищаючись від перевитрат вологи.
Як справедливо сказав поет:
                        Нет ничего прекраснеє цветов,
Пришедших в палисады й жилища.
Они пришли из глубины веков,
Чтоб сделать жизнь возвышенней й чище.
Люди, вдячні квітам за подаровану красу вшановують їх святами. 
Учень: Так, це дуже давня традиція, що збереглася й по сьогодні, наприклад, стародавні греки відзначали свята гіацинтів та лілій. У Франції і тепер відзначають день троянд. Традиційними в Англії залишаються свята незабудок, первоцвітів, маків. У першу неділю березня німці святкують день фіалок. На середину травня припадав день тюльпанів у Голландії. Найбільше квіткових свят у Китаї та Японії. В Україні є теж красиві свята, коли люди вшановують «зелених друзів». Це «Зелені свята» та день Івана Купала. Ви, мабуть, знаєте, що на «Зелені свята» (Трійцю) заносять до будинків різноманітні трави й квіти – м’яту, васильки, любисток, чабрець, лепеху, що мають приємний запах. А на Івана Купала, день кохання й очищення, люди шукають таємничу й прекрасну квітку папороті, що, за легендою, принесе щастя. 
Учитель: Ось бачите, які дивовижні історії ми сьогодні почули. І почули ми їх завдяки пані Кралевській та нашим друзям – квітам. Подумайте, які істини відкрилися нам сьогодні. Ми мали величезну насолоду від спілкування з квітами. Вони вчили нас любити і розуміти природу. 
Висновок учнів: Ми повинні бути спостережливими, добрими, чуйними, відвертими. І тоді ми зможемо бути справді добрими людьми, жити одним життям з нашими «зеленими друзями» й матір’ю - Природою. 
ІV. Підсумок уроку.
Учитель: Гадаю, що ваші думки й почуття найкраще можна висловити словами відомого українського поета Василя Симоненка. Його поезія називається
«Квіти»
Слів на описи не трачу, словом не передаси
Їх земної, безсловесної, дивовижної краси.
Люди дивляться, п'яніють, в них кохаються віки,
Нареченим їх дарують, заплітають у вінки.
Ними кожен свою радість, власне щастя назива –
Квіти часто нам говорять втричі більше, ніж слова,
Скільки їм ми довіряли мрій, недоспаних ночей!
Але є ще кращі квіти, невідомі для очей.
Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,
А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.
В щирім серці, в чесних душах – вірю, знаю!
квіти є!
Щастя їх коріння поїть, радість барв їм додає! 
V. Оцінювання учнів. 
VІ. Домашнє завдання.
1. Скласти казку про улюблену квітку.
2. Намалювати малюнки до своєї оповіді.
3. Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про Р. Бернса (під керівництвом учителя). 
  Нехай кожна квітка
  Дарує всім радість,
  Кохання запалює в нас –
  Нехай ця любов
  Розіллється по світу
  І щастя панує в серцях.